мега ссылка Ирбит Марихуана Bruce Banner

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Эй, чуваки, встали-ка в круг, я сейчас расскажу вам историю, что просто за гранью, лещей и харма. Присядьте поудобнее, не покуривайте ватрушку, потому что у нас сегодня будет битва слов, где рэпер в наркопотоке и там, где его бывшая в "пятерочке" на кассе.

Ковырялка — это дело для слабаков, а настоящий бро смотрит только на зеленое и пахнущее. И вот на все сто, я расскажу, как это произошло. Я, вечный мазной, сидел в своей хате, курил сигареты и задумывался о том, где достать закладки на вечер. Чуваки, я хотел покурить и отдохнуть от одиночества, залить всю боль кайфом и забыть про все проблемы. И тут я вспомнил о своей бывшей, крутой чикульке, которая работала в "пятерочке" на кассе.

"Зачем мне кровь да мути властно, если вся твоя суть походит на то, что выходит из жопы говна" — так твердила она, когда мы были вместе. Чуваки, этот девайс был горячий, как съеденная марцовка! Но я не мог думать о ней, я сосредоточился на своей миссии — достать шишки марихуаны как можно быстрее.

И вот, с обхваченной волнением душой, я подошел к "пятерочке". Вид у меня был нечеловеческий, глаза красные, губы алые. Я вошел в магазин с уверенностью настоящего нарколорда, и бросил взгляд на кассу. И тут, словно бревно в голове — это была она! Моя бывшая на кассе, чикса-кассирша, которая знала всех и вся, закладки кидала и сама ничего не покупала.

Битва слов и мыслей началась. Что делать? Как обратить ее в свою сторону? Как уговорить курить и забыть о наших разногласиях? Я придумал план, который был сумасшедшим, как смесь кокаина и экстази.

Подошел касса, и я говорю, не смотря на сердцебиение и волнение: "Привет, чикса! Давай поговорим о нашем прошлом?". Она смотрит на меня, глаза широко раскрыты, словно я предложил ей закинуться на кокс прямо на месте.

Она как ни в чем не бывало, начала сканировать мои покупки и даже не спрашивает, хочу ли я наклейки. Была сильна, как марихуановый дым, и тиха, как бунт внутри нас двоих.

Я понимал, что должен противостоять этой холодной атмосфере и вспомнить о том, что мы были вместе. Я обещал ей всегда быть рядом, ведь ты же знаешь, чуваки, наркоманы держат друг друга, как братьев.

Она притворилась, что ничего не помнит, но я знал, что она только так хотела уберечь свое сердце от боли и обмана. Ведь рэперы — они кидают, это их природа, но наркотики, они все нас делают одними, словно семья.

Я вспомнил о прекрасных моментах, когда мы курили вместе. Поддерживали друг друга, словно сигареты с марихуаной. Я сказал ей, что она была моей последней надеждой и вдохновением. Что все, что я делаю, я делаю для нее и ради нашего воссоединения.

Она поняла, что я немного изменился, стал увереннее в себе и несмотря на всю грязь и дым, я все равно люблю ее. И тогда она сказала, что может дать мне второй шанс, но только если я оставлю все это и начнем все сначала.

Я не мог поверить своим ушам, я поцеловал ее и сказал, что больше никогда не буду кидать и курить. Мы покинули "пятерочку", вошли в мой маршрутку и уехали в закат, держась за руки, словно туз в кармане.

"Теперь я знаю, что настоящая любовь — это не наркотики и не опытные курители. Настоящая любовь — это принимать друг друга такими, какие мы есть, и вместе преодолевать все преграды", — сказала она.